Книга «Людина в пошуках справжнього сенсу»

Про що книга «Людина в пошуках справжнього сенсу» автора Віктор Франкл

Man’s Search for Meaning by Victor E. Frankl

Віктор Франкл — всесвітньо відомий психіатр, психотерапевт, філософ. 1942 року він потрапив до концтабору, де на нього чекали голод, приниження, хвороби, постійна загроза життю. Аналізуючи свою поведінку та поведінку інших в’язнів, Франкл віднайшов стратегії, що утримують людину над прірвою, захищають розум від божевілля та надають сенс життю. Свій жахливий досвід виживання він описав у книжці, яка допомогла мільйонам людей віднайти себе та змінити життя. Віктор Франкл доводить, що тільки-но людина знаходить сенс свого існування, вона отримує сили, щоб здолати будь-які випробування. Поради людини, яка зазнала нелюдських випробувань, варті того, щоб бути почутими.

ВІДГУКИ ПРО КНИГУ “ЛЮДИНА В ПОШУКАХ СПРАВЖНЬОГО СЕНСУ”

“Невмирущий літературний твір про виживання.” The New York Times

“Наснажливий документ про дивовижну людину, якій вдалося здобути користь з настільки жахливого досвіду. Обов’язково до прочитання”. Library Journal

“Цю книгу я намагаюсь перечитувати раз на кілька років. Це один з найбільш надихаючих творів серед усіх написаних книг впродовж історії людства. У чому сенс життя? Що ви маєте, коли думаєте, що у вас нічого нема? Карколомні та серцезворушні історії. Ця книга має бути в кожній бібліотеці”. Джиммі Феллон, американський актор, комік і телеведучий

ЦИТАТИ З КНИГИ ВІКТОРА ФРАНКЛА

Про сенс життя
“Справжній сенс життя потрібно відкривати у навколишньому світі, радше ніж у самій людині або її власній душі. Буття людини завжди скероване до чогось або до когось іншого, – чи це сенс, який потрібно здійснити, чи інша людська істота, з якою потрібно зустрітися. Що більше ви забуваєте про себе, віддаючись виконанню справи чи коханню до іншої людини, то більш людяною ви стаєте і тим повніше реалізуєте себе.”

Про користь гумору
“Нехай на деякий час, нехай в певних особливих ситуаціях, але гумор – це теж зброя душі в боротьбі за самозбереження. Адже відомо, що гумор, як ніщо інше, здатен створити для людини якусь дистанцію між нею самою та її ситуацією, поставити її над ситуацією, нехай, як уже згадувалося, і ненадовго.”

Про виживання в концтаборі
“Попри всю вимушену фізичну та духовну примітивність життя в концентраційному таборі духовне життя могло бути глибшим. Уразливі люди, які звикли до багатого інтелектуального життя, могли відчувати сильний біль (вони часто були тендітної статури), але їхнє внутрішнє життя не страждало так сильно. Вони були спроможні рятуватися від навколишнього жахіття в багатому внутрішньому житті й духовній свободі. Тільки таким чином можна пояснити явний парадокс: деякі слабкіші в’язні часто виживали в таборі краще, ніж міцні люди.”

Відгуки (9)

Марія Линда
13.12.2021 10:56
Сьогодні майже кожна людина має дах над головою, одяг, їжу, не кажучи за купу барахла, яким ми наповнюємо свої будинки. Щодня ми проводимо якісь внутрішні пошуки, шукаємо своє місце. І здавалося, попри наповнене життя в багатьох людей виникає екзистенційна криза (пошук сенсу життя). А що казати тому в кого все відібрали – сім’ю, дім, соціальне становище та навіть таке елементарне як одяг, їжу. Страшно уявити себе на місці автора. Особливо, коли він писав про становище в концтаборі, що в них нічого не залишилося, єдине що їм належало – це їхнє тіло, яке мало вигляд кістяка обтягненого шкірою.
Людина може все пережити, але для цього їй потрібно притупити свої емоції. Віктор Франкл описує стадії психічних реакцій на ув’язнення і апатія та байдужість були одними із захисних механізмів. Він розповідає, як дивився, коли тягли труп його друга стукаючи головою об сходинки і це не викликало в нього якихось емоцій. Думки про самогубство періодично виникали у кожного, від безвиході, від постійної загрози смерті. Навідавшись до іншого концтабору, вони заздрили їх в’язням, бо там не було печей для спалювання трупів. І запитуєш себе, як при таких обставинах можна ще триматися за життя. Слабкіші статурою люди часто виживали в таборі краще ніж міцні: «Вони були спроможні рятуватися від навколишнього жахіття в багатому внутрішньому житті й духовній свободі». Єдине, що їм залишалося – це тікати у закапелки своєї пам’яті. В. Франкл часто повертався до образу своєї дружини, бачив її усмішку, розмовляв із нею: «Я зрозумів, що людина, у якої в цьому світі нічого не залишилося, усе ще може відчувати блаженство, хоча б на мить, розмірковуючи про кохану особу». Навіть після визволення з концтабору тіло звільнилося швидше ніж мозок: «Ми буквально втратили здатність радіти і мали навчитися цьому знову»
В другій частині книги розповідається про логотерапію. Це вид психотерапії, який розробив автор, вона покликана полегшити пошуки життєвого сенсу. Саме головне, що я зрозумілі, що не варто шукати якогось абстрактного чи глобального сенсу життя. У всесвіті не має великої мети, він продовжуватиме існувати не залежно від того, що ви збираєтеся зробити сьогодні. Для початку ставте собі щоразу якісь маленькі, короткострокові цілі, щоб розібратися чого ви хочете. Головне побороти нудьгу, яка є проявом екзистенційного вакууму.
«Живіть так, начебто живете вже вдруге і начебто вже помилялися так, як збираєтеся помилятися зараз»Відповісти
5
0
Андрій Плетінка
23.11.2021 10:06
Кожна людина чогось прагне, ми хочемо реалізуватися самі і отримати відгук від друзів, рідних, коханих. У історї людства були помилки, як Друга Світова війна, мільйони були поневолені і вбиті у концтаборах. Автор опинився у концтаборі, але це не зломило його, навпаки, він зрозумів значення таких почуттів як співчуття, людяність, жаль. У концтаборі впала завіса і стала видна людська сутність: хто свиня, а хто порядний, хто боягуз, а хто сміливий, хто загубився, а хто знає свою мету у житті. Утиски, яких зазнав хлопець, просто неймовірні: жорстокість і нелюдське відношення, якась юшка на обід, працювати цілий день на холоді, спати у брудних бараках.
Після концтабору автор працював у відомій школі екзистенційної психології, яка прийшла на зміну фрейдизму. Він є засновником логотерапї – тобто терапії словом. У другій частині він розглядає своє ув’язнення з точки зору психології, він виділяє три стадії, які проходять в’язні концтабору. Перша – неприйняття того, що відбувається, друга – смирення з важкими випробуваннями, третя – відновлення після ув’язнення. Він виділяє три ключові моменти, які допомогли йому подолати важкі часи: знання свого призначення, співчуття інших в’язнів, кохання до своєї дружини. Важливо не просто досягти чогось, а бути корисним, тоді мета стає побічною у процесі реалізації.
Книга надзвичайно мотивуюча і надихаюча.Відповісти
3
0
Леоха Федір
20.10.2021 20:50
Іноді, в години депресії, задаєшся питанням про смисл життя, безкінечного циклу робота-дім-робота і перестаєш цінувати життя. Після тяжкого робочого дня я кажу собі: “Гаразд, ще один день минув”… Я навіть не усвідомлював, що ті ж самі слова казали в’язні концтабору Освенцим під час ув’язнення в роки Другої світової війни, а чи можна порівняти моє восьмигодинне сидіння біля ПК з дванадцятигодинною зміною в 15-градусний мороз?! Саме таку “роботу” мав в концтаборі автор книги. Його життєва історія не вкладається в голові, а його душевний дух, стійкість і жага до життя захоплює. В цьому хаосі він відкрив істину, що у кожного залишається Внутрішня свобода! Бо кожен здатен вирішувати як сприймати проблему (навіть ув’язнення в таборі або невиліковну хворобу) – як неприємність, або як поштовх до розвитку. Авжеж краще розвиватися, але для того щоб під цим кутом дивитись на проблеми, треба мати сенс життя. Тому автор вважає, що “пошук сенсу існування – це рушійна сила життя людини”. Цікаво, що цей сенс ми можемо знайти в будь якому віці і при будь яких обставинах. В його пошуках може допомогти відкриття, яке зробив автор коли перебував в концтаборі – логотерапія, один із варіантів психотерапії, який практикують багато сучасних клінік. Саме логотерапія ставить своєю ціллю допомогти людині у набутті особистого сенсу життя. Більш детально про цю методику можна дізнатися в наукових дослідженнях автора.